Оцінювання навчальних досягнень учнів.

Здавна між педагогами точиться стара, як світ, дискусія: чи треба оцінювати знання учнів? Чи не шкодить дитині постійний контроль її знань, умінь, результативності діяльності на уроці? І чи не викличе це у школяра відчуття постійного стресу під час навчання замість радості пізнання світу і захвату від нових відкриттів? Сучасна педагогіка з її орієнтацією на домінуюче інтерактивне навчання ставить собі за мету виховати не таку людину, котра боїться помилитися, оступитися, «отримати двійку» на уроці чи у реальному житті, а навпаки, творчо шукає виходу із будь-яких найскладніших обставин, орієнтуючись не скільки на проміжний, стільки на кінцевий результат, на досягнення мети. І головне у такому навчанні не оцінка, котру учень отримає за урок, а його захоплення проблемою, ступінь його добровільної активності при її вирішенні, формування основних життєвих компетентностей. А вже власне оцінку поставить саме життя. З цього погляду оцінка як показник знань і вмінь на якомусь певному етапі втрачає своє значення і гальмує інтенсивність навчального процесу, особливо в тих випадках, коли учень з нею не згоден чи вона видається йому недостатньою чи несправедливою.